Час пливе – та однак не минає
Біля серця гадюча жура:
Чуєш, брате: Дніпро висихає!
Ще рік-два – і не буде Дніпра!..
Ще рік-два – і розверзнеться згуба,
Розгуляється ґвалтом чума:
Де Дніпро? Там ячать скалозуби,
І Великої Правди нема.
В небесах розпанахано ситець
Гайдамацьким ударом ножа,
Під водою реве Ненаситець,
А вода – мов болотна іржа.
В лютій битві звитяги немає,
Та пророчив не марно Тарас:
Чуєш, брате: Дніпро висихає.
Та не висохнуть душі у нас!
Важко, брате – від злоби, від люті,
Та надія зорю підпира:
Ми в неволі – а душі розкуті,
Бенкетують на кручах Дніпра!
Вознесімось! – над степом лунає
Першогрім весняної грози:
Чуєш, брате: Дніпро вимирає!
Не шкодуймо для нього сльози.
Ні сльози, ні юначої крові,
Ні зачатої в битвах снаги:
Хай тече у великій любові,
Хай гримить, розрива береги!
