Пінзель – хто він, богомазний кормчий,
Де безсмертям повна кожна грань?
Пінзель – той, де пристрасті аж корчать,
Де аж надмір болю і страждань.
В кожній позі, майстре, в кожнім жесті –
Біль і мука, страсті і надрив:
Маєш вдосталь почесті і честі –
За усе, що в муках сотворив.
Та прийшли до тебе до господи
Прохачі, які будують храм:
– Нам би бога сонячної вроди,
Досить горя і печалі нам!
Нам би, кажуть, божеського гласа,
У якім всіх святок торжество:
Нам би, майстре, Господа на Спаса,
На Іллі, Великдень, на Різдво!
Труден він, ми знаєм, шлях Господен,
Та засяли радістю хрести!
Нам би бога з усміхом – ти годен,
Бо ніхто не втрапить так, як ти!
Цей наш світ – о так, подоба раю,
Та однак в печалі погиба.
Нам би бога…
– Я таких не знаю:
Радощі – не божеська судьба.
Знаю всіх – відмучених і гнівних,
В сонмі зречень, заздрощів і зрад!..
– Сотвори! Тобі не має рівних:
Хай цей світ сія, як Божий Град!..
Затрудні резони в тій розмові,
Наче стали два світи на прю…
– Сотвори! Для щастя, для любові!
Сотвори нам!..
– Ні, не сотворю!..
