Микола Петренко – Хіба не я: Вірш

Ошмаття слави і вини –
Як сяйво з хмари наді мною:
Хіба не я кричав: «Розпни!..»,
І товк об камінь головою?
І ждав: сотворяться дива.
Хіба не я благав: «Воскресни!..» –
Коли розпука світова
Пливла за великодні весни.
Хіба не я здіймав з хреста,
Хіба не я ділив хламиду –
І біг за села і міста,
Щоб очі заховать від стиду:
Втікав від влади і богів,
Від себе – так, від себе навіть –
Аж до дніпрових берегів,
Туди, де плуг за бога править.
Хіба не я ридав як звір,
І вив, і ждав пожнивних звершень,
Міняв наосліп сотню шкір –
Щоб знову залишитись в першій.
Оглянусь – копи по стерні,
Оглянусь – хрест і правду бачу:
Хіба я каюсь? Боже, ні!
Хіба я плачу? Ні, не плачу!