Що вже судилось – не об’їдеш возом
В гулажнім царстві тих жахних років:
Так, слідчі знали: ми ховаєм розум,
Бо ж судять дурнів, а не мудраків.
Тож спершу треба плюнути у вічі,
Принизить, потоптатись чобітьми:
Ви мудрі, так? Але мудріші слідчі,
А ви уже сіріші від мишви.
Так, ви йому – цитатами із віршів,
Він дещо чув – зі школи, десь-колись.
О, він оцінить – ти одержиш більше,
Бо в нього розум – то уставна слизь.
Гурма цитат – о так, вони готові
В петлю, на розстріл, чи й на ешафот;
Сказав би більше – у «останнім слові», –
От лиш суддя тобі затулить рот.
І вирок той, немов із неба позов,
Тобі наосліп долю розруба:
Ховайте розум! О, ховайте розум!
Бо то така немисляча доба…
