Прокрались злодії до хати,
Де жив невизнаний поет.
Речей украли небагато:
Ковіньку, ручку, амулет
(Для музи треба й амулетів…),
Одеські джинси і блокнот, —
А в нім, а в нім — вінок сонетів!
Ще недрукованих!..
І от
Розцвів поет — щасливий, втішний
Усім роздзвонює-співа:
— Ви чули — в мене крадуть вірші!..
І справді, є ж такі дива!..
- Наступний вірш → Микола Петренко – А дозвіл маєш?
- Попередній вірш → Микола Петренко – Авторові одного рукопису
(Оцінок ще немає)