Авторові “Літопису Самовидця”
Є книги для великої печалі,
Де сліз і крові плинні ручаї.
Я б не хотів, щоб книги ті читали
Ні внуки, ні праправнуки мої.
Там скільки муки, що й прямого згорблять,
Згасання сонця, хвища та юга.
Там брату брат припав з ножем до горла,
І чоботи із мертвого стяга.
Там продають за сребреник щербатий
Син – батька, батько – сина день при дні.
Там на хвостах татарських розіп’яті
Живі надії, помисли ясні.
Там, звівши кума, кум грішить з кумою,
Дітей збуває в найми задарма,
Там кожен третій марить булавою,
Хоч розуму для булави нема, –
Як розуму нема, щоб стати дружно
За честь і волю, за свої права.
Там сто сім бід голосять всеоружно,
Аж вітер в полі сльози розсіва.
О, хай те все іде навік під кригу,
Весь жах і безум скровлених століть!..
І я прошу: – Спаліть, спаліть ту книгу!
Те самовбивче свідчення спаліть!..
