До віри і до правди ближча –
Як крапля крові на ножі:
Ця книга писана – коли ще! –
В моїй непам’ятній душі.
Не книга, ні – якісь ошматки,
Ковтки роздертих сторінок:
Шаради, натяки, здогадки
Моїх чи батьківських думок.
Чи ще давніших, ще незвісних,
Гірких, як хортицький полин:
У них терпкі, як тромби, вісті
Про славу, битви, про загин.
І воскресіння – може, всоте –
На чорну працю, на труди:
Це ти, хорвате, скіфе, готе?
На ниві страждущій сліди.
Ні, все потрощене – не гине,
Росте з тривкої давнини:
Я їх поєдную в єдине
Писання роду і весни!
