Микола Петренко – Колобок і друзі: Вірш

Вище хмари, до зірок
З димаря пливе димок:
У печі бабуся Ганка
Випікає Колобок!

Лис петляє край ліска,
— Кличте в гості! — вовк гука.
Сірий зайчик і зайчиха
Теж чекають Колобка.

Дід усівся край стола,
Скликав люду з півсела,
Всоте докучає бабі:
— Чи спекла?
— Так, вже спекла!

А хитренький Колобок
Розгріба в печі жарок
Та й пригадує стежину
Через луки та ярок.

Поза гору, поза ліс,
Через річку перевіз —
Там прослалося те поле,
На якому він ізріс.

Він у полі постріча
Комбайнера й орача,
Мовить:
— Вже зійшлися гості,
Тільки вас не вистача!..

Хто трудився для добра —
Кличу в гості вас, пора.
Діти, птахи і звірята —
Хліб усіх за стіл збира!

Оббіжить весь світ довкіл,
Аж тоді стрибне на стіл
Та й попросить розділити
Казку з правдою навпіл!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Микола Петренко – Колобок і друзі":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Микола Петренко – Колобок і друзі: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.