Василеві Бондареві, з яким разом після фашистської каторги проходили «фільтрацію» у Львові, в бараках недавнього концтабору Янівський – а звідти були скеровані для покути на донецькі шахти…
Нас недомучено, нас недобито,
Нас із-за дроту – на сонце. Проте
Нас ще процідять крізь сталінське сито,
Також із дроту: колюче, густе.
Нас профільтрують – не нас, нашу юність,
Нас же – ізнов за колючі дроти,
Нас ще туди, де життя відвернулось –
Вити на сонце і честь берегти.
Із потойбічності, із крутоверті
Чується сповнений подиву глас:
Танго прикутих до лютої смерті
Вже відлунало? Та ні, не для нас.
Нам ще цей світ перехреститься клином,
Наче з небес докорятиме нам:
Чом не повісився? Чом не загинув?
Чом догоджав ненависним катам?
Лютого часу невольничі діти,
Це не для нас Богом даний Едем.
Ні, не кажу: нам би краще згоріти!..
Важко – а вірю: ми ще оживем!..
