Ще не вірилось в розпач міграції,
У загрозу безжалісних втрат… –
Той театр за часів окупації,
О, який же прекрасний театр!
Це було неймовірною ерою,
Поки битва епоху трясе:
Йшла прем’єра навскач за прем’єрою,
Адже треба зіграти усе!
Чорні хмари клубилися кібцями,
Бо такий невблаганний талан…
Я рівняю вас досі з франківцями,
Ставлю поряд усіх заньківчан.
Наші душі вростали в овації,
Ми шаліли – із долею влад:
Той театр за часів окупації,
У містечку надій і принад.
Це як вічно з високими мріями –
Плата з кожного кров’ю сповна…
Вас поглине недоля неміряна:
Шлях у безвість, дроти, чужина…
