А це одна із тисячі доріг,
Доріг, які давно засипав сніг.
Хіба що часом вітер прогуде:
Куди ж вона, дорога ця, веде?
Вона веде за давню сіножать,
А там покосом юнаки лежать.
Вони лежать на молодих літах,
І всі – з таємним словом на вустах.
Їх сто сім раз уже засипав сніг –
Та так, що встати з них ніхто не зміг.
Одна дорога з тисячі доріг –
Її я навіть в згадках не зберіг…
