Горта партитуру надій океан,
Затьма рилась болем героїка;
Аже вежа Корнякта – неначе орган,
Що грає «Мелодію» Скорика.
В ній радість і подив, і крихта жалю
Хлюпочуть чуттями крилатими,
І пісня про жінку, яку полюблю,
А може й довіку не знатиму…
- Наступний вірш → Микола Петренко – Станіслав Паліндромний
- Попередній вірш → Микола Петренко – Утопія
(Оцінок ще немає)