Микола Петренко – Музика для кобри: Вірш

Стократно тіло розіп’яте
У цій катівні навісній…
Гер вахман “Місячну сонату”
Заграв на скрипці чарівній.
Його душа, як гаддя злісна,
За вахту насоталась вщерть.
Невже це їй у вечір пізній
Він грає про любов і смерть?
Невже це їй небесну краплю
Дарує небо з висоти?
А скрипка грала: я потраплю
Іще шугнути за дроти!
І якось, вирвавшись за обрій,
В якійсь негаданій порі,
Побачу, як танцює кобра
Серед базару в Бухарі.
Під музику, як ця соната,
Запружиться гінкий екстаз –
І серце, всоте розіп’яте,
Затерпне ще єдиний раз:
Я придивитися захочу –
Крізь пам’ять, крізь далекий жах –
І вахмана гадючі очі
Побачу в кобриних очах.
О музики блакитні звуки,
Мов хвилі доброї ріки!..
Гер вахман відмиває руки
І тулить скрипку до щоки.