Брели ми полем навмання,
Аж бачим: скаче зайченя!
Чи не омана? Тільки ж ні:
Стриба, сіреньке, по стерні.
Це вперше за багато днів
З нас кожен диво це зустрів.
Ми, звісно, всі — рушниці з пліч!
А зайченя спинилось вмить
І отаку заводить річ:
— Мене ви можете убить,
Та кожен мусить знать про те,
Що вбивцю кара люта жде.
Ну хай не кара, може й ні.
Та — неприємності страшні.
Бо ще й не починавсь сезон,
Як ваш начальник Залізняк
Купив відстрілочний талон —
Він має вбить мене…
То ж як?..
Що — як?.. Ніяк!.. Без зайвих слів
Ми тихо побрели на Львів…
