Коли навпіл Вкраїну розколоть –
То це Дніпро, і плавні, і пороги:
У цім Дніпрі купався сам Господь,
І Магдалина мила босі ноги.
Вони ішли либонь в Єрусалим,
Йшли якось так, не поминувши Київ, –
І ген в степу курився сизий дим,
І в ковилі губився шлях Батиїв.
Ішли гуртом, і першим Божий Син,
Ішли у край, де вищу воля являть –
І це Дніпро подав їм п’ять рибин,
І це калина їм вділила ягід.
Вони ішли – бо новий час гряде,
І будуть всі величними й простими,
Ще вірили, що з неба упаде
Найвища милість росами густими.
Воскресним кличем вабив переліг,
І небокрай вклонявся першим грозам:
Тут сам Господь схилився до чепіг,
І спрагле зерно кидав у чорнозем.
І будуть душі світлі, наче плоть,
І будуть роки гожі та преславні, –
Бо ж не даремно освятив Господь
Дніпром цю землю у часи прадавні.
