В залі, де багато вишиванок,
Де багато степу і Дніпра,
Дівчина, бентежна як підранок,
Вірить, що кохання не вмира.
Вірить: ми не згиблі, не пропащі
У плиткій настирній маячні,
Вірить: ми закроєні на краще,
Бо ж серця – як бруньки весняні.
Правда й честь – вони ще будуть з нами,
А любов – о звісно, бо ж дива!
Вірші й вірші – кольорові плями,
Наче то веселка наплива.
Наче то купальським перебродом
Покликом у далеч пронеслось:
Ще не пісня – пісня буде згодом,
Буде щастя і незвісне щось.
Все б як слід – та серце нетерпляче
Пориває в безмір: гей, скоріш!
Дівчино вчарована, юначе,
Вслухайтесь – бо це направду вірш!
