О царство лету і світань,
Оте без вибору, єдине!
Мене страшить безодня знань:
Кого і що вона поглине?
Кого спалить чи обпече
В жахній реакторній вагранці?
Чий усміх і чиє плече,
І те дівча у вишиванці?
Кому горять його вогні –
Неадекватними дивами?
Немов на відкуп сатані
Все те, ще не відкрите нами.
О царство звихрених пожеж,
І блага, що в гріхи закуте!
Там за межею безліч меж,
Там квіти щасної отрути.
Спинись! Та хто зупине гін
До царства мудрої Пандори?
Летім – на великодній дзвін,
У звабно сяючі простори!
