Знову доля карти розтасує,
Знов затьмарить лихом геть усе…
Він же знав, Отець, що жертва всує,
Смерть страшна – а людство не спасе.
Він іще озлобиться, накличе
Війни, мор, потопи, саранчу,
Сатану із ангельським обличчям,
Радійну чорнобильську свічу.
Син ще раз, останній раз попросить
Батьківської ласки-правоти… –
Він же знав – і Він не крикнув: – Досить!
І возвів покутних три хрести.
За хрести, за ту Черепну Гору
Буде ще погибель і полон:
Ти зруйнуєш Трою і Гоморру,
В розкошах розпусти Вавилон…
Їжмо хліб – неситі у загладі,
Пиймо кров’ю свячене питво, –
Тільки ж зло – воно ізнов при владі:
Радуймось, бо нині торжество!..
