Із Приповісток Соломона
Це тридцять третій: ніч густа,
Безвинна страждуща провина,
А над стернею тінь хреста,
А на хресті – хлопча… Дитина…
Стражданням скрючене лице,
Голодний скрик: – Я гину, гину!..
Оце вже, Господи, оце!..
Зітри з очей бодай сльозину…
***
Пригадалось – тоді, болю здавнений вимір:
Доля вийшла навстіч – і у неї на вибір
Карамелька й сухар, щось одне лиш, мій хлопче…
Згадка й далі гірчить і забутись не хоче.
В мене правди нема, то ніхто й не потішить:
Я обрав сухаря – бо він чорний і більший.
Що це – в долі сльоза? Очі сині аж сині!..
Я обрав сухаря – він зі мною й понині…
***
На колінах переповзу
Божевільну епоху:
Догризає вдова сльозу –
На сухар пересохлу,
На сухар, на камінний хліб,
На тиранську сваволю.
З-під зубів наче блиску сніп –
Іскри крику та болю…
