Це день, коли приречені на здобич
І ти й не ти, і зболена душа:
Це день, коли люципер ходить обіч
Та ще й тебе глумливо потіша:
Давай, гріши, гріши, хіба то страшно?
Короткий вік – наважся, поживи!..
Злетілись круки на фортечну башту,
І чути скрик премудрої сови.
Вона також: – Ти трудишся – а нащо?
Бо хтось твої покосить врожаї:
Якийсь нероба, світове ледащо –
Та й переп’ють у шинку бугаї!..
Короткий шлях – а ти хотів би довше,
У радості – а вийшло на загин!..
А ти смієшся – бо душа давно вже
Вгинається під торбою провин.
Та ти ідеш – бо й сонце у зеніті,
І не тебе обтяжать бариші –
Бо так воно, бо так у цьому світі:
Щоб жить по правді – краще без душі!..
