Біля іконостасу Євгена Безніска
Це тінь Христа. Ікона. Світла тінь:
Чоло спотворив біль за всяку міру –
Іще не бачу я палахкотінь,
Що спопелять гірку мою зневіру.
Що спопелять той крик мій: «Розіпни!..»,
Бо я зневіривсь у жаданні прощі,
Бо ще Твої пророчі віщуни
Не віднайшли Твої пощезлі мощі.
І де та вість, що мертвий воскреса,
Що виріс дуб із жолудя печалі,
І де той піт кривавий, та роса,
Що впишеться на крем’яні скрижалі.
Пророцтва мерехтливі віщуни
Не бачаться в гірких сльозинках крові,
І ще нікому не наснились сни,
Що не вросли у торжество любові.
Це тільки тінь, це мрево, віща мить,
Чоло спотворив біль, що вище міри,
І хто б посмів Твій образ воскресить –
Той сам би став святим хрестом для віри.
У смерті не знайти первопричин,
Бо ще не всі воскреслі, всі нетлінні,
І цей мій гріх відмолить хто – мій син?
У сьомому, в сто сьомому коліні!..
