Григорію Бондаренку, з яким ми мали б зустрічатися за бухенвальдськими дротами…
Роздеру, наначе літ завісу,
Чорну пелену неправоти:
В епіцентрі букового лісу –
Там дроти колючі, там дроти.
А за ними по незримій грані,
В чорно-білім одязі жури, –
Наші роки, світлі та весняні,
Де натомість прізвищ – номери.
Там стрічались – ми чи наші душі,
З криками, що аж аорти рвуть, –
Зголоднілі, зморені, недужі,
З вірою у праведну могуть.
Ліс отой, оті столітні буки
Сам Господь не взяв на поруби:
А над ними правди перегуки,
А за ними ганьбище доби!..
