Вже років, напевно, із десять підряд
Павло із Петром йдуть удвох «на більярд».
О, ні, не щодень, а коли вихідні.
Це ж скільки — ану, підкажіте мені —
Зіграли, коли по п’ять партій за матч?
«Та десь із шість тисяч!» — сміється читач.
Так, справді, шість тисяч тих партій було,
І всі до єдиної виграв Павло!
Сміявся: — Ну як в тебе руки ростуть?
То ж явна підставка — ти ж мажеш і тут!..
Аж раптом сьогодні — сказився більярд!..
Петро взяв та й виграв п’ять партій підряд…
Що сталось? А ви запитайте в Павла:
Учора в театрі нарада була.
Павло вів нараду (бо він — режисер!)
І мовив: — Щаслива хвилина тепер!
Це ж років із десять велися бої,
І виграли ми, побратими мої:
Ми «Гамлета» ставим! Дозріли, пора!
Хто — Гамлет? Гадалося: роль — для Петра,
Та хоч ми і друзі, я мушу однак
Сказать, то Петро наш для цього — слабак:
Не те то рапіру — не вдержить кия!
Цю роль має грать не хто інший, а я!..
Чи ясно тепер вам, я хочу спитать,
Чому став Петро у Павла вигравать?
