Якісь потаємні думок віражі –
Мов натяк взимі на відлигу:
Я майже не знаю того, що в душі –
Сидить він, гортаючи книгу.
О часу підтекстів, і збочень, і фраз –
З трибуни, а в затінку інші:
І зовсім не той для любові Парнас,
І шалом написані вірші.
Той інший – я сам, що неначе й не жив,
Та йшов же по лаврах, по тернях:
Бо також вродило – та тільки без жнив,
То тільки колосся по стернях.
О, той потаємний буває часом
Відважний – у зболеній чарці:
Змарнований в праці, упертий як гном,
Палкий, як юнак при коханці.
Я кожен із тих, хто шукає мене,
І я їх шукаю ще й досі:
То даль у глибинах, то небо ясне,
То трави при лютім покосі…
