Я іду – ясна моя дорога,
Йду у світ – йому немає меж:
Гонору у мене – як у Бога,
Віри в мене – аж по саму креш.
А в житті любові щедра міра,
А невдач ще більше – тьмуща тьма.
Господи, чи ж я повік невіра,
Що для мене радості нема?
Що ж то за дороги, де розтратив
Жмут надій, мов у сніги посів?
Менше друзів, більше геростратів,
І ще більше спраглих голосів.
Ті дороги, мов ордою биті –
По ріллі, по жниву, по стерні:
Радуюсь – та ж сонце у блакиті
Щедро посміхається мені.
