По синій воді, там, де сяючі мітки
Дзвенять, наче спалахи гутного скла –
Пливла собі щука, несла собі квітку,
В зубатій пащеці троянду несла.
А променя ткалися в місячні рядна,
Гойдалось латання в легкій течії
Десь там крутоверть, і далека троянда –
Чи вам хоч коли дарували її?
За болі життя, за страждання, за муки –
Дитиняче мрево, мов цятка мала:
Я бачив колись, як пливла собі щука,
Пливла собі щука і квітку несла…
