Лиш де з’явиться Сократ*, —
Вже й гука один вельможа:
— Я тобі по духу брат,
В нас обох є іскра божа.
Оба вчені й мудрі ми,
На братерство дай-но руку!
Та Сократ — як од чуми:
— Геть від мене, недоумку!..
Той — своє гне: — Ми п’ємо
Мудрість із одної чаші.
Тож вина ще наллємо,
Вип’єм за звитяги наші.
Вип’ємо, як з братом брат.
Хай цвіте єднання свято!.. —
Так-от кілька літ підряд
Нудив той багач Сократа.
Де не стріне — насіда:
— Ми удвох брати від роду!..
Тільки ж ось прийшла біда
У Сократову господу:
Прорекли безумці смерть
Мудрецеві за науку…
Вже цикути** в чаші — вщерть,
Вже вкладають чашу в руку…
Коли ж тут отой багач
Підкрадається до хати,
Бо йому цікаво, бач,
Глянути на смерть Сократа
І Сократ уздрів, коли
Пнувся той на огорожу.
Омі сміхом розцвіли.
Просить він зайти вельможу:
— Скільки раз торочив ти
Про взаємну мудрість нашу,
І що ми удвох — брати,
Маєм пити спільну чашу;
Із усіх кутків горлав,
Що ми рідні до загину.
Ти мене переконав:
Пий із чаші половину!..
І чека від багача,
Що тепер, причепа, скаже?
Та багач навтікача:
— Відчепись од мене, враже!..
Утікав невірний «брат»,
Проклинав пригоду люту…
Посміхнувсь услід Сократ
І підніс до уст цикуту…
______________________
* – Сократ (469 — 399 рр. до и. с.) — давньогрецький філософ. Засуджений до смертної кари, помер, випивши келих отрути.
** – Цикута — назва отрути.
