Після гостин у Олеся Жолдака, редактора моєї першої поетичної збірки, знятої з виробництва…
Агов! Приходьте, друзі, з колядою,
Женіть свого шаленого коня:
Підстрелив крука, що літав за мною,
На березі високому гульня!
Варю куліш – уже кипить, булькоче! –
На луговій отаві при Дніпрі:
Як бульбашки – великі чорні очі,
Вигулькують сталисті пазурі.
Вкипай, мій круче! У твоїй подобі
Скипає зло погромів і потрав:
Я мав би сам сконать в твоєму дзьобі,
Недарма ж ти піввіку чатував.
Та ти кипиш! Варити треба три дні,
Спиляю дуба, бо ж забракло дров.
Такого м’яса ще не гризли злидні,
Ще не пилась така отрутна кров.
Агов! – Скликаю друга, брата, свата:
Скоріш сюди, сідайте до стола!..
Ми молоді – і чарка не щербата,
І доля, що із шаблею зросла.
Гуляймо, хлопці! Крукові покара!
Кипить куліш на березі Дніпра.
А що над нами в небі чорна хмара –
Так то не крук – бо й сонце прозира!..
