Володимиру Глухому – після перегляду вистави «Маклена Граса» за Миколою Кулішем
Я не скажу: це просто збіг, чи принцип.
Це вибір? Ні, тут вибрали боги.
Все бачилось: коли б зіграти принца!.. –
Із сумнівом, що вищий від жаги.
Все мріялось – та це, напевно, іншим,
Твої шляхи на вищі небеса:
Чи знав хоч хто, що справді долю втішить
Ота подоба скуленого пса?
Тут мудра правда у їдкій огуді,
Тут оживають зболені слова:
І що той світ, коли в собачій буді
Вся правда світу скулена й жива.
Але ж і тут всевладне і зловісне
Знайшло тебе, де й доля б не знайшла:
Хіба з таким чия душа не трісне –
У захисті від розпачу і зла!..
