Крізь тьму колючих перепон,
Немов у пащу бісу:
«Життя минає, наче сон,
У тузі серед лісу…»
І раптом серце пропіка
Вогонь крізь чорну лінзу:
«А вже чиясь страшна руку
Взялася за завісу…»
Земля від вибухів тряслась,
Ми з юністю прощались:
«Постій, ще вечір не погас,
Ще повен шуму праліс…»
Бундючилось всевладне зло,
Та в серце карбувалось:
«Ще серце кров’ю не зійшло,
Пісні не доспівались…».
