Павлу Тичині
Що там знову? Постріл! Постріл! Постріл!
Кат наган ховає в кобуру…
Він іде, розстріляний апостол:
Він живий – а схожий на мару.
Він іде – ви бачите, поети?
Не гордуйте – вам шляхи такі ж:
Розстріляють сонячні кларнети,
У одвічну гордість всадять ніж.
Хрипне вітер понад оболонню,
Загубила жайвірка перо:
Куля в серце! В правду, віру, в скроню,
У юначий безум, у Дніпро!..
В Україну – що в тобі глибинна,
У поривну мрію, в ненасить!..
Ти загинеш, барде? Не загину!
Страчений – я буду вічно жить!
Чи йому не страшно? Вам страшніше:
Він до вас, розстріляний, іде –
Він іде своїм безсмертним віршем!.
На коліна, плем’я молоде!
