Це колись – в Багдаді, Спарті, Фівах,
В потойбічнім царстві міражу –
Я прийду шукать себе в архівах:
– Ти лежиш? – спитаю я. – Лежу!..
Хто лежить? Записники, блокноти,
Диски, файли, кільканадцять книг,
Вже змарнілі мрії та гризоти,
Давній біль, що усміхом застиг.
Всі мої писання – наче мощі,
Стосами сонетів та октав:
Сторінки аж злиплись – бо ніхто ще
В цім безсмерті їх не погортав.
Де ж то ви, премудрі ерудити,
Пишні, наче кубла омели?
Я прийшов – щоб сам себе спалити!
Щоб лиш дим у небо!..
Так пали!..
