Серце моє, ти у шовковій торбі,
Ти наче герб на святих знаменах:
Серце, ти ж маєш турбот по горло:
Гониш та й гониш крівцю по венах.
Так, ти було і свавільним і диким,
Правди шукало і тішилось нею.
Серце моє, ти зі сміхом і криком
Йшло аж по осінь тугою стернею…
Важко чи легко, часом з надривом,
Впряжений в збрую, божий диваче:
Це наче вершник за кінську гриву
Пальцям и вп’явся, скаче та й скаче.
Скаче – бо степ безкінечний, як безум,
Скаче – хай кінь похлинається хрипом…
Був би багатшим, був би я Крезом –
Я б тебе, серце, злотом осипав!..
