Така вже неміч – задушив би кляту,
Та ще під сон читав Сковороду…
Учителю, позич свою лопату –
Чень, є ще місце в Божому саду.
Сорочка біла, дошка гемблювата,
Ще свічку в руки – та й на той ослін…
Ото лиш неміч – пада з рук лопата,
А ще копнув не більш як до колін.
Усе б як слід в цій вічній крутоверті:
Весна, калина, поле, сіножать…
Ото лиш неміч – справді, гірша смерті.
Читаю ще – хоч що вже пізнвать…
