Йде сватів, напевне, більш ніж досить.
Донька ж всім підносить гарбуза.
— Схаменися вже! — матуся просить, —
Не впирайся, ніби та коза!
Ну яких іще б ти забажала?.. —
Скрушно побивається в журбі —
Вже хіба якогось генерала,
Чи й царя забаглося тобі?
А дочка: — Я не примхлива, ненько:
Просто, хочу мужа на зразок
Волосного писаря Шельменка…
— Це не примха, дочко, це вже врок!..
— Ні, матусю, є на то причина:
Я учусь на лікаря, чи ж так?
А в лікарнях стільки писанини,
Що самій не впоратись ніяк.
Страх бере, що вирватись не вдасться
З тої паперової біди.
Тож якщо бажаєш мені щастя,
То на мужа писаря знайди!
