На Різдво 1972 р. Василь Стус гостював у Львові, разом із друзями ходили вертепною громадою колядувати. Василь був сяючий – у обладунках лицаря. Завітали і до письменницького будинку.
Після короткого розговіння у нас, піднялися до Романа Іваничука, затрималися.
За кілька днів Василя заарештували…
Забіліли згадки – ще натчем
На сорочку зболеній небозі…
Ти озвався – лицар із мечем! –
Колядою-співом на порозі.
І вже той вертепний переспів
Злине благовісно і сяйливо, –
Щоб аж геть розпромінився Львів
Вісткою про Віфлеємське диво.
У вертепі – як велось одвіч –
Жид, і чорт, і все зухвальство юні.
Понад Львовом розкололась ніч:
Хто ж то, хто у лицарській парусні?
Охоронець ангельських зачать,
Поводир крицевої залоги, –
Над щитом вже зводилась печать
Гордої стражденної дороги.
Ще сама запалиться свіча
Спалахом любові і відплати,
Ще свого звитяжного меча
Ти пощербиш об мордовські грати.
Тільки ж ти не чуєш осторог,
Шепоту відчайної зневіри… –
Адже врешті народився Бог
В обладунку лицарської віри!
