На виставці Емми Андієвської
Розкраяно на шмаття теорему –
Бо що у ній, для чого і кому?
Я щойно жив у світі не моєму,
У світі, де й не чули про пітьму.
Там все барвисте, в щедрім колориті,
Немов той світ творили жартома,
І люди там вдоволені і ситі,
Привітні люди, в нас таких нема.
Бо що їм кинуть кусень жебракові,
Коли земля дарує переїд,
І тратитись, і тішитьсь в обнові –
У тому світі, вільному від бід.
А тут ізнов буденна теорема
Химерою вигулькує з нори, –
І дивиться з нерозумінням Емма,
Як я вертаю в сірі кольори…
