Дорога – у колючих тернях,
Мов крапля крові із ножа…
Торбину хліба для померлих
Несла з безпам’яті душа.
Несла розгублено і слізно,
Немов у прірви на краю;
І не кажіть, що то запізно,
Що ті, кому несла – в раю.
В раю, у благодатній ніші,
Де повно сяйва і тепла:
Та хліб із торби – він справжніший,
Душа сама його спекла.
Возрадуйтесь, померлі душі.
Там, при господньому дворі:
А хліб оцей – вони посушать
Для страждущих на сухарі!..
