От і все – я в божеській господі,
Я тепер із рідними всіма:
Бог захоче воскресить – та годі,
Я ж не Лазар, тішитись дарма.
Раз помер – то вже помер, і крапка,
Пожував задосить полину:
Свічку в руки, під чуприну шапку,
І – у безвість, в темінь, в таїну.
Славно так – довкруж метеорити,
Дужий вітер душу обвіва.
Хто казав, що ми ще будем жити –
Наче птахи, вишні чи трава?..
Може швидше – мохом на колоді,
Чи купити хрону на п’ятак?..
Раз ото потішились – та й годі!
Інші хай попробують на смак.
