Микола Гоголь застерігав друзів не спішити з його похороном: можливе диво, повернення до життя…
От помирав – і немов не помер:
Вижив у царстві примар і химер!
– Не хороніть мене! – просьбу возніс:
Я вже вмирав, та не взяв мене біс.
Видно, чекає на мене Господь:
Душу – то звісно, та певно, що й плоть.
Щоб лиш могла доторкнутись чола
Мудра рука, і важка і легка.
Божа не божа – та щоби наспів
Гість-характерник із рідних степів.
Щоб стрепенулося серце нове:
Я помолюсь – і воно оживе!
Рідна рука – всепрощаючий лік:
Я повернусь на Вкраїну навік!
