Нас творили, неначе із глини,
Тільки ж подив серця роздира:
Три долоні до перс Магдалини,
Три їх – Юди, Ісуса, Петра?..
Може й більші – бо зваба, бо знада,
Всі наструнчені: людство спасти!
Непорочною знадою пада
Дужа хіть на прийдешні хрести.
Ніч і сад, і чуття перелесне,
І прокладена безумом грань:
Вибираєш того, хто воскресне,
Вибираєш для власних страждань.
Був той вибір сердечним і щирим –
Наче знятого першим з хреста:
Ти обмажеш єлеєм і миром
Спраглу душу – вона пресвята…
