Микола Петренко – Трамвай для себе: Вірш

Їдеш – ти сам у трамваї. А це
Ліпше, ніж мчати у власній кареті:
Вікна розчахнуті, вітер в лице,
Сам Президент на бігборднім портреті –
Заздро й привітно всміхнувся: – Бувай!..
Я мимо нього – у роки веселі.
Ось перед нами Шевченківський Гай,
Ось Погулянка, форти Цитаделі.
Брама Зброярська, найкраща із див,
Бо воскресає, мов ранок із ночі:
Щось я колись в цім краю загубив,
Десь воно крилами досі тріпоче.
Може, то усміх дівочий? Та ні –
Швидше, то стигми над ранами знади,
Сіяні в брук великодні пісні,
Кава й до кави, бучні пересади.
Хліба окраєць – це те і не те,
Далі, гей, далі, в небесне захристя,
В Стрийському парку бузок зацвіте,
З клена осиплеться зболене листя.
Так мені добре – хоч серцем згори!
Так мені любо – хоч вітром розвійся!
Хоч розганяй із крутої гори
Цей ось трамвай – і об щит середмістя!