За листами М. Драй-Хмари
Вітер втіху розсіва:
Ти вже більше не вдова,
Ти із рідним, ти із ним! –
Свічу ставить херувим.
Ти ж терпіла, як могла,
Може, й бога прокляла –
Та благала надарма:
Де та, де та Колима?
Досить плакать відтепер:
Він у тих снігах помер.
Вам тепер шляхи одні –
Тож зустрінитесь, чи ні?
Чують, чують знов святі:
Він у вічній мерзлоті,
Що його не відпуска…
Що ж це за печаль така?..
