У баби Насті сорок три напасті,
А ще ж недавно наче дзвін гула…
А нині, гей – ловіте бабу Настю,
Бо ж це вона з лікарні утекла.
Порахували: це важка недуга,
Задорога, сама не відболить:
Із пенсії – яка вже там потуга?
Тож хай бере у лихваря кредит!
Онуки є? Хай будуть за гаранта,
І все гаразд, ви знову молода!
Бабуся Настя, наче із-під варти,
Втікає із лікарні, бо біда.
Бабуся Настя давиться сльозами,
Вона вже зна: кредит – то як петля!..
Оце лишить онуків жебраками?
Бабуся Настя з Богом розмовля.
Бабуся Настя молиться і плаче:
Це ж треба йти за божеську межу.
– Прийми мене – хоча й зарано наче,
Я вже Тобі на небі відслужу!..
