Ось так воно було, що й зрозуміти годі –
Бо це уже мої, не божеські труди:
Я вибрав свій народ поміж усіх народів,
Я матір попросив: – Ось тут мене вроди!
І мати в радості не мовила: тут вбого,
Тут пострахи неволь, тут грати, тут хула…
А мати пелюшки із полотна льняного
Відкраяла мені і пісню зачала.
І повела мене до школи: – Вчися, хлопче!
І кликала збирать колосся по стерні,
І вчила зневажать, хто нашу правду топче,
І щастя пестила, щоб викроїть мені.
В нім виміри звитяг від Юрія до Спаса,
В нім виміри висот любові і добра;
Та правди не знайти, щоб вища від Тараса,
І вод цілющіших, ніж з безміру Дніпра.
О скільки ще знегод свою ощірять пащу,
О скільки ще громів над нами прогримить!..
Та знаю: вибрав я між кращих щонайкращу –
Щоб долю вистраждать, щоб вірить і любить!
