Не катуйте, не тягніть на дибу,
Змилуйтесь — за нього я прошу:
Правда — він спалив прилюдно книгу,
Так — свою ж, а не чужу!..
Як спалив — чи з намислу, чи здуру?.. —
Небагато цим він завинив:
Мав би здати у макулатуру —
А проте спалив…
- Наступний вірш → Микола Петренко – Братська могила
- Попередній вірш → Микола Петренко – Вичерпався
(Оцінок ще немає)