Я не молюсь, я знаю: то дарма,
Хоч вий, хоч плач роздертими устами, –
Та хтось молитви наші перейма,
І отверга, і тішиться над нами.
І хай слова пекучі, як окріп,
І хай слова затерплі з перельоту, –
Він їх скиртує – вже стонадцять кіп
Чекають, наче збіжжя обмолоту.
О, ти молився – лобом об поміст,
Навколішки – бо так до неба ближче, –
І хай дрижить стражденним болем зміст,
І хай мольба над степом вітром свище.
Ті молитви від каїнів, іуд –
Вони грішніші за Фому й Матфія:
А там не безвість – там останній суд,
І мудрість Божа, наче мудрість змія.
Оце твій час – ти тільки доживи,
Ти тільки не зломись у лютій тузі, –
Тоді зберуть всі наші молитви,
І возвістять: всім буде по заслузі!
