Я ріс – наче ніс до ікони свічу,
Я ніс, я підходив під крилос.
Господь мене зміряв, сказав: – Доточу!
Бо щось ти, козаче, не виріс!
Всіх бачу – тебе ж не примічу в юрбі,
У цьому побожному світі.
Я шапку із шликом дарую тобі –
І будеш мені на приміті!
Ось так: наче хтось підсадив на коня –
І скоком у поле безкрає!
Я рівний в цій шапці, я з тими рідня
Хто зорі із неба зриває!
Ось так – хоч я й досі не хтось, а хлопча,
Росту я, не відаю сраму –
А десь наді мною зоріє свіча,
Що ніс я до Божого храму!..
