У згадках – наче посвист стріл
Під гавкіт лютої вівчарки…
А я скликаю вас за стіл,
Де ані пляшки, ані чарки…
І ви – співучо-мовчазні,
У лютому жалю по горло, –
Зійшлись по стоптаній стерні,
У віковій своїй погорді.
Є щось, що вперто нас єдна,
Хай там шаліють буревії…
– Сідайте! – голос пролуна, –
Тут кров моя, і мрії…
Мрії!..
