Я що скажу купальським берегам,
І цій ріці, де вітер хмари косить?
Моєї правди досить і богам,
А от мені то більше, ніж задосить.
Бо тут не треба велемудрих шкіл,
Бо тут не треба ні спіноз, ні кантів:
Тут кусень хліба розділи навпіл,
І напросись на храм до оркестрантів.
Коли у такт музичать скрипалі,
Коли не знайдеш зайвого півслова, –
То що тоді знекровлені жалі,
І ця погідна велич вечорова.
Такий сріблястий росяний туман,
І на гречанім квіті змоклі бджоли!
А інше все – то єресь, то обман,
Воно й богів приводить до крамоли.
- Наступний вірш → Микола Петренко – Український реквієм
- Попередній вірш → Микола Петренко – Ангел з мечем
(Оцінок ще немає)